Стягнення заборгованості

vzyskanie-zadolzhennosti

Стягнення заборгованості: способи – різні, мета – одна

Існуючі «гойдалки» з національною валютою на фінансовому ринку України, постійно змінні «правила гри» (нормативно-правова база), підвищений ризик в умовах нестабільної економічної ситуації, залежність реалізації бізнес-проектів від великої кількості зовнішніх факторів, виведення капіталу різними шляхами у тому числі ліквідацією банків – це далеко не повний перелік факторів ризику, які безпосередньо чи опосередковано впливають на виникнення боргу перед фізичними та юридичними особами, а також його повернення.

На даний момент можна перерахувати добрих дві дюжини нормативно-правових актів (далі – НПА), які регулюють це питання. Але основні з них такі:

  • Кодекс України щодо процедур банкрутства;
  • Цивільний та Господарський кодекси України;
  • Закон України “Про виконавче провадження”.

Одні НПА поширюються лише на взаємини юридичних та фізичних осіб-підприємців, інші – на ширше коло боржників та кредиторів.

При цьому найпоширенішим способом захисту кредитора для повернення боргу є звернення до суду. Основні етапи стягнення боргу вказаним вище способом зводяться до збору необхідного мінімуму документів, що підтверджують наявність боргу, складання позовної заяви та її подання до суду, передання виконавчого листа на примусове виконання до органів державної виконавчої служби (ВДВС) або до приватного виконавця. Насправді перелік таких етапів набагато більше.

 

Добровільне погашення боргу

У багатьох випадках можна обійтися «малою кров’ю» – шляхом переговорів переконати боржника повернути кредит, позику, загалом будь-яке майно, насамперед – гроші, які давалися у тимчасове користування з обов’язковою умовою повернення з відсотками.

Мистецтво ведення переговорів – окрема тема для розмови, яка передбачає можливість скористатися послугами медіатора або обійтися власними силами.

До речі, вміння повернути собі борг у процесі переговорів вважається найвищим пілотажем. І чим занедбаніша ситуація, тим майстерність кредитора чи довіреної особи має бути більшою. Тут підключаються не лише зібрана раніше документація, яка підтверджує факт наявності обов’язку (дебітор і так знає про це), а й особисті якості переговорника, його знання психології, особистий досвід, навички, вміння.

 

Претензія: для чого вона потрібна

Так званий досудовий порядок врегулювання спору може обмежитися висунення претензії боржнику. Зміст (порядок складання) цього документа викладено у статті 222 Господарського кодексу України. Якщо воно поширюється на учасників господарських відносин (наприклад, між фізичними особами-підприємцями, юридичними особами), краще дотримуватись встановленого порядку подання, очікування термінів відповіді на претензію тощо.

ВАЖЛИВО! Подання претензії боржнику – НЕ обов’язковий попередній етап для подання позову до суду. Іншими словами, пряме безпосереднє звернення за судовим захистом – право кожного, хто вважає, що його права чи інтереси порушені. Для цього не потрібно дотримуватись зазначеної вище досудової процедури.

Проте, щоб зайвий раз нагадати боржнику про існування боргу, включити психологічний пресинг, вимога кредитора як претензії – виправданий крок. Навіть у разі негативного результату перелік документів, які будуть подані до суду, збільшиться, а це, як правило, посилює позиції позивача у розгляді спору.

 

Подання позову до суду та порядок розгляду спору

Збір доказової бази та складання безпосередньо позовної заяви – це лише частина шляху, яку належить пройти кредитору-позивачу. Важливим моментом є те, до якого суду подавати позов, а також вміння відстояти свою точку зору. Трохи докладніше про перше та друге.

У юриспруденції існує поняття підвідомчості, що розмежовує коло питань, які розглядає той чи інший суд, залежно від характеру спірних відносин, а також від того, чи є пряма вказівка ​​судом суду певної категорії справ у законі. Наведемо приклад. Компанія, яка дала безвідсотковий кредит своєму працівникові, готує позовну заяву до суду у зв’язку з неповерненням цього кредиту у встановлені терміни. Є договір, є фінансові документи, які б підтверджували факт видачі кредиту та його часткового повернення боржником. Але до якого суду подати позов? Господарський чи суд загальної юрисдикції? Інший приклад: Банк не може в добровільному порядку стягнути залишок боргу за кредитним договором між ним та фізичною особою-підприємцем. Куди звертатись?

Відповіді на ці питання можна знайти у процесуальних нормативних актах, зокрема, у Господарському процесуальному кодексі України та Цивільному процесуальному кодексі України. Якщо кредитор не готовий витратити багато часу вивчення цього питання, простіше скористатися допомогою кваліфікованого фахівця. Тим більше, що вміння відстояти свою думку в суді – ціле мистецтво. Адже, за великим рахунком, опонент у більшості випадків також діятиме – писати заперечення, подавати зустрічний позов, клопотати про проведення експертиз тощо.

Сподіватися на те, що суд прийме сторону позивача-кредитора лише на підставі первинно поданих документів – верх легковажності. Потрібно завжди “тримати руку на пульсі”. Виняток – розгляд спору без виклику сторін. Але й у цьому випадку потрібно подбати про те, щоб у позовній заяві передбачити роз’яснення передбачуваних аргументів відповідача. Таким чином, грамотний фахівець прокручує ситуацію, всі можливі варіанти, наперед знаючи, чим апелюватиме відповідач. У цьому й проявляється мистецтво та рівень юриста, адвоката.

Позовна заява разом із зібраними письмовими доказами подається або безпосередньо до канцелярії суду, або надсилається поштою. Справа може розглядатися за участю сторін або без такої присутності на підставі поданих документів. При необхідності суд зобов’язує позивача чи відповідача надати додаткові документи для об’єктивного вирішення спору або може сам зажадати певну інформацію в органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб.

 

Виконавче провадження та його значимість у питанні повернення боргу

Якщо стягувач думає, що, отримавши рішення суду на свою користь, можна на 100% бути впевненим у тому, що йому принесе боржник борг «на блюдечку з блакитною облямівкою», то він дуже помиляється. Таких випадків – одиниці із сотень. Навіть якщо залучити до цього питання компетентні органи, відсоток позитивного результату можна підвищити до 20-30%. Допомога спеціаліста як довірена особа стягувача, який постійно робить певні кроки для активізації примусового виконання рішення суду, збільшує шанси стягнути борг до 50-60% від загальної кількості виконавчих проваджень. І лише професіонали високого рівня, за умови своєчасного їхнього залучення у процес стягнення боргу (ще до стадії розгляду спору в суді) можуть у 7-8 випадках з 10 домогтися повернення боргу, нерідко «граючи на випередження».

Для довідки: компетентними органами, які займаються питаннями примусового виконання рішення суду, насамперед є Державна виконавча служба та приватні виконавці.

Стягнення боргу через виконавчу службу: як це працює?

Якщо боржник добровільно не виконує рішення суду, можна скористатися правом подання виконавчого листа до Державної виконавчої служби або до приватного виконавця.

Важливо! Разом із заявою подається не рішення суду, яке набрало законної сили, або його копія, а виконавчий лист, який видається тим самим судом (судом першої інстанції, навіть якщо апеляційний суд виніс своє рішення), що розглядав справу.

Основним нормативно-правовим документом, що регламентує питання примусового виконання рішень, зокрема судів, є Закон України «Про виконавче провадження». Відповідно до нього, пред’явити виконавчий документ, наприклад, про стягнення боргу, можна протягом трьох років з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Відкривши провадження, державний чи приватний виконавець дає боржнику строк для добровільного виконання рішення суду. Якщо немає жодних рухів тіла з боку останнього, включаються різні механізми, так звані важелі тиску:

  • накладається арешт на рахунки у банках;
  • описується майно, яке надалі продається на торгах;
  • провадиться стягнення із зарплати або інших доходів боржника;
  • вилучається та передається стягувачу конкретні предмети, зазначені у рішенні суду;
  • вживаються інші заходи примусового характеру.

У переважній більшості випадків виконавчі дії виконуються за місцем реєстрації (проживання) боржника, місцезнаходженням його майна. Якщо йдеться про стягнення боргу за рахунок утримання із заробітної плати, відповідно міри примусового характеру здійснюються за місцем нарахування зазначених доходів.

Це цікаво: якщо раніше у Законі України «Про виконавче провадження» було зазначено терміни примусового виконання рішення суду, то в нинішній редакції цей момент практично розмитий.

Насправді це виглядає так. Раніше виконавець мав 6 місяців для того, щоб стягнути борг (за винятком періодів, на які призупинялося примусове виконання: розшук майна, його експертиза, у період проведення торгів тощо). Зараз державний виконавець вирішує сам, як довго виконуються дії примусового характеру. Відповідно, жодної мови про прострочене виконавче провадження мови вже не йде.

Якщо вдалося повернути ваші гроші тим чи іншим способом, вам пощастило. Але щоб не покладатися на волю випадку або не бути повною залежністю від настрою державного виконавця, доцільно залучати до питання стягнення боргу кваліфікованого фахівця.



Виберіть мову сайту

RU UA